Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.10.2024 року у справі №592/12323/20
Постанова ВССУ від 04.02.2026 року у справі №592/12323/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 592/12323/20

провадження № 61-4827св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Сердюка В. В.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Якименко Ольги Ігорівни на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 листопада 2022 року в складі судді Бичкова І. Г. та постанову Сумського апеляційного суду від 18 березня 2025 року в складі колегії суддів Собини О. І., Філонової Ю. О., Рунова В. Ю.

в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю, стягнення компенсації та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, стягнення грошової компенсації.

Свої вимоги ОСОБА_2 мотивував тим, що з 1995 року він проживав із ОСОБА_1 однієї сім`єю без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_3 .

Під час спільного проживання сторони набули (придбали) у власність земельну ділянку, чотирикімнатну квартиру, дві однокімнатні квартири, а також спірну двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за відповідачкою.

Вказував, що у період спільного проживання ОСОБА_1 неодноразово виїжджала за кордон на заробітки, а 19 вересня 2011 року відповідачка офіційно одружилася з громадянином Швейцарії.

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 пред`явила до нього позов про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя. Водночас відповідачка вирішила поділити лише майно, яке було оформлено на його ім`я, а тому не включила до переліку предметів поділу спірну двокімнатну квартиру.

Ковпаківський районний суд м. Суми рішенням від 17 червня 2020 року в справі № 587/2197/19, яке змінено постановою Сумського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року, задовольнив вказаний позов ОСОБА_1 .

Уважав, що, оскільки факт проживання сторін однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу встановлено судовим рішенням у іншій справі, то спірна двокімнатна квартира також є їх спільною сумісною власністю та підлягає поділу.

Спірна квартира придбана за кредитні кошти, які відповідачка взяла у банку, проте щомісячні платежі за кредитом здійснював позивач.

Оскільки 18 квітня 2014 року без його відома та згоди відповідачка відчужила спірну квартиру, вартість якої згідно з висновком експертного дослідження станом на 25 жовтня 2020 року становила 806 400,00 грн, то він має право на отримання грошової компенсації половини вартості цього майна.

Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив суд:

- визнати двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , набуту відповідачкою 22 листопада 2006 року, спільною сумісною власністю сторін;

- стягнути з ОСОБА_1 на свою користь грошову компенсацію половини вартості зазначеної квартири у розмірі 403 200,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної інстанцій

21 листопада 2022 року рішенням Ковпаківського районного м. Суми позов

ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано двокімнатну квартиру

АДРЕСА_1 , набуту відповідачкою 22 листопада 2006 року, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (до 18 квітня 2014 року).

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості 1/2 частки спільного майна, а саме: 1/2 частини двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , в розмірі 403 200,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що в справі № 587/2197/19 суди встановили факт спільного проживання сторін однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до лютого 2011 року. Оскільки ОСОБА_1 відчужила спірну квартиру, яка була придбана 22 листопада 2006 року, тобто в період проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, без згоди ОСОБА_2 , і не спростувала презумпцію права спільної сумісної власності на це майно, то позивач має право на грошову компенсацію половини вартості квартири. Вирішуючи питання щодо вартості квартири, суд урахував відповідні експертні висновки, надані позивачем, які визначають дійсну ринкову вартість спільного сумісного майна сторін на час розгляду справи.

Справа апеляційним судом слухалася неодноразово.

18 квітня 2023 року Сумський апеляційний суд постановою апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Якименко О. І. задовольнив. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 листопада 2022 року скасував і ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовив.

23 жовтня 2024 року постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Фаловської І. М. касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_4 , задоволено частково. Постанову Сумського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

18 березня 2025 року постановою Сумського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 листопада 2022 року в частині визнання двокімнатної квартири

АДРЕСА_1 , набутої відповідачкою 22 листопада 2006 року, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (до 18 квітня 2014 року), скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.

Відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 листопада 2022 року змінено в частині присудженого до стягнення розміру судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 486,00 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

В іншій частині рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 листопада 2022 року залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції обґрунтовано виснував про те, що спірна квартира набута сторонами за час їх спільного проживання та в інтересах сім`ї, тобто це майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . Однак, задовольняючи позовні вимоги в частині визнання спірної квартири спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції не взяв до уваги те, що ефективним захистом порушеного права позивача буде саме стягнення на його користь компенсації вартості цієї квартири, яка на час розгляду справи була продана відповідачкою, тому взадоволенні цих вимог слід відмовити.

Апеляційний суд не вбачав підстав для задоволення клопотання відповідачки про застосування наслідків пропуску позовної давності, оскільки відповідачкою не було доведено укладення договору купівлі-продажу спірної квартири за згодою позивача, що спір стосовно поділу квартири в них з позивачем існував на момент припинення фактичних шлюбних відносин, або продажу нею цієї квартири у 2014 році. З огляду на те, що про порушення свого права на спірну квартиру позивач дізнався лише після звернення у жовтні 2019 року ОСОБА_1 до суду з позовом про поділ нерухомого майна, що було набуте під час їх спільного проживання, цей позов ОСОБА_2 подав у межах строків давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10 квітня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Якименко О. І. засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 листопада 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 18 березня 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16, в постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року в справі№ 234/3341/15-ц, від 06 березня 2024 року в справі № 750/254/22, від 17 грудня 2024 року в справі № 178/976/21, щодо обчислення порядку перебігу позовної давності.

Апеляційний суд за повторного розгляду справи не навів конкретних висновків про те, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права. Є встановленими фактичні обставини про те, що позивач пропустив строк давності, адже спільна квартира, яка перебувала у його користуванні до моменту продажу, була відчужена 18 квітня 2014 року. З цієї дати до моменту звернення позивача до суду (03 листопада 2020 року) минуло більше трьох років. У цивільних відносинах прийнято вважати, що власник майна як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим, має знати та дбати про свою власність і зобов`язаний нести витрати на її утримання. Незнання про порушення свого права через байдужість до нього не може бути підставою для поновлення пропущеного строку звернення до суду.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 зазначає, що ОСОБА_1 не довела, що спір щодо поділу квартири

АДРЕСА_1 існував між сторонами на момент припинення фактичних шлюбних відносин. Про порушення своїх прав він дізнався лише після звернення відповідачки у жовтні 2019 року до нього з позовом про поділ іншого нерухомого майна. Тому цей позов заявлено ним у межах позовної давності. Відповідачка у касаційній скарзі посилається на нерелевантну практику Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 червня 2020 року Ковпаківський районний суд м. Суми рішенням у справі № 587/2197/19 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна задовольнив частково. Встановив факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_2 з 1995 року до січня 2005 року. Визнав спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 3/4 частини чотирикімнатної квартири АДРЕСА_2 . Визнав за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частини чотирикімнатної квартири АДРЕСА_2 , вартістю 706 275,00 грн. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за 1/2 частку спільного майна, а саме 3/4 частини вказаної квартири у розмірі 353 137,50 грн. В іншій частині позовних вимог відмовив за необґрунтованістю. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

31 серпня 2020 року Сумський апеляційний суд постановою в справі № 587/2197/19, з урахуванням ухвал від 04 вересня 2020 року та від 16 листопада 2020 року про виправлення описок, змінив рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 червня 2020 року в частині встановлення факту, що має юридичне значення, поділу спільного майна та розподілу судових витрат. Вніс зміни до абзацу другого резолютивної частини рішення, замінивши «з 1995 року по січень 2005 року» на «з 01 січня 2004 року до лютого 2011 року».

Абзаци третій і четвертий резолютивної частини рішення виклав у такій редакції: «Визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на: 3/4 частини чотирикімнатної квартири АДРЕСА_3 , вартістю 706 275,00 грн; однокімнатної квартири АДРЕСА_4 , вартістю 402 600,00 грн; однокімнатної квартири АДРЕСА_5 , вартістю 402 600,00 грн; земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 5924786800:02:001:0281, розташовану за адресою: АДРЕСА_6 , вартістю 167 870,00 грн. Виділити в натурі ОСОБА_1 3/4 частини чотирикімнатної квартири АДРЕСА_3 , вартістю 706 275,00 грн; однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 , вартістю 402 600,00 грн».

Доповнив абзацом п`ятим резолютивну частину рішення у такій редакції: «Виділити ОСОБА_2 однокімнатну квартиру АДРЕСА_5 , вартістю 402 600,00 грн; земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 5924786800:02:001:0281, розташовану за адресою: АДРЕСА_6 , вартістю 167 870,00 грн».

Абзац п`ятий резолютивної частини рішення постановив вважати абзацом шостим, зменшивши розмір грошової компенсації з «353 137,50 грн» до «269 202,50 грн» і виключивши слова «за 1/2 частку спільного майна, а саме 3/4 частини чотирикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_7 , вартістю 706 275,00 грн». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Отже, у цивільній справі № 587/2197/19 встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до лютого 2011 року.

Суди також з`ясували, що 22 листопада 2006 року, тобто у період проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, сторони за спільні кошти придбали двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , правовстановлюючі документи на яку були оформлені на ім`я відповідачки.

На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 18 квітня 2014 року ОСОБА_1 продала ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 . Продаж квартири здійснено за 140 000,00 грн. Відповідно до звіту суб`єкта оціночної діяльності від 04 квітня 2014 року № OV140402-006оціночна вартість відчужуваної квартири визначена у розмірі 280 854,00 грн.

Згідно з висновком експертного дослідження № 97, складеним 25 жовтня 2020 року судовим експертом Титаренко К. Є. на замовлення позивача ОСОБА_2 , станом на 25 жовтня 2020 року ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становить 806 400,00 грн.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 368 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу (далі - СК) України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України вказує на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За частинами другою та третьою статті 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Згідно із статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

У випадку застосування статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Згідно з частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Обставини про те, що сторони придбали двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за спільні кошти під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу і що відповідачка розпорядилася зазначеним майном на власний розсуд без повідомлення та письмової згоди ОСОБА_2 , є встановленими судами та не оспорюються за доводами касаційної скарги ОСОБА_1 .

Однак відповідачка не згодна із задоволенням позову ОСОБА_2 про стягнення з неї на користь позивача компенсації вартості 1/2 частки спільного майна, а саме 1/2 частини двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , в розмірі 403 200,00 грн з підстав пропуску ним строку давності звернення до суду.

Неправильне застосування апеляційним судом положень про позовну давність становило підставу скасування попередньої постанови суду апеляційної інстанції про відмову в позові Верховним Судом, який у постанові від 23 жовтня 2024 року в цій справі зазначав, що апеляційний суд залишив поза увагою те, що початок перебігу позовної давності за вимогами про поділ майна, набутого подружжям за час шлюбу або особами, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відліковується з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, а не з моменту вчинення проти волі (без відома та за відсутності згоди) цієї особи правочину щодо відчуження спірного майна.

З урахуванням вимог статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в цій справі, враховані судом апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Стосовно строку давності апеляційний суд зазначив, що відповідачкою не було доведено укладення договору купівлі-продажу спірної квартири за згодою позивача, що спір стосовно поділу квартири в них з позивачем існував на момент припинення фактичних шлюбних відносин, або продажу нею цієї квартири у 2014 році. З огляду на те, що про порушення свого права на спірну квартиру позивач дізнався лише після звернення у жовтні 2019 року ОСОБА_1 до суду з позовом про поділ нерухомого майна, що було набуте під час їх спільного проживання, цей позов ОСОБА_2 подав у межах строків давності.

Верховний Суд з наведеними висновками погоджується.

Відповідно до статті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК Україниперебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Аргументи відповідача про те, що про порушене право позивач міг дізнатися раніше, ніж він стверджує, мають ґрунтуватись не на можливих, а на конкретних обставинах, що підтверджуються наданими у справі належними доказами, за яких суд може однозначно (достеменно) встановити момент, коли особа могла довідатись про порушення його прав.

Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала би змогу дізнатися про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Згідно зі статтею 72 СК Українипозовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року всправі № 6-258цс15).

Отже, початок перебігу позовної давності всправах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану (статті 106 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України), тобто з моменту виникнення спору між ними.

Такі висновки викладені, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року в справі № 359/6727/21, від 29 квітня 2024 року в справі №522/3192/21, від 02 серпня 2024 року в справі № 289/2115/21, від 03 листопада 2025 року в справі № 761/25624/20.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що є встановленими фактичні обставини про те, що позивач пропустив строк давності, адже спільна квартира, яка перебувала у його користуванні до моменту продажу, була відчужена 18 квітня 2014 року. З цієї дати до моменту звернення позивача до суду (03 листопада 2020 року) минуло більше трьох років. У цивільних відносинах прийнято вважати, що власник майна як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим, має знати та дбати про свою власність і зобов`язаний нести витрати на її утримання. Незнання про порушення свого права через байдужість до нього не може бути підставою для поновлення пропущеного строку звернення до суду.

Проте апеляційний суд встановив, що з наданих приватним нотаріусом Юморановою В. М. копій документів, на підставі яких було посвідчено договір купівлі-продажу спірної квартири, вбачається, що нотаріально посвідченої згоди на продаж ОСОБА_1 квартири ОСОБА_2 не надавав. Натомість ОСОБА_1 подала приватному нотаріусу заяву, датовану 18 квітня 2014 року, в якій вказала на те, що на момент придбання нею квартириза адресою: АДРЕСА_8 , тобто станом на 22 листопада 2006 року, у зареєстрованому шлюбі чи у фактичних шлюбних відносинах вона не перебувала.

Під час учинення правочину з відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_8 відповідачка приховала інформацію про те, що майно набуте нею під час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 , у зв`язку з чим нерухомість продана без отримання нотаріально посвідченої згоди позивача.

Додатково позивач вказував на те, що після припинення у 2011 році фактичних шлюбних відносин вони з ОСОБА_1 дійшли згоди щодо порядку поділу спільно нажитого майна, який полягав у залишенні за кожним із них того майна, що за ним зареєстроване. У 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до нього про поділ нерухомого майна, придбаного під час спільного проживання, право власності на яке було зареєстроване за позивачем, до переліку майна, що підлягає розподілу, спірну квартиру не включила.

Установивши, що з моменту припинення між сторонами відносин, що притаманні подружжю, а саме проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, право позивача на частку спірноїквартири відповідачкою не оспорювалося, а про порушення свого права останній дізнався у жовтні 2019 року, коли відповідачка звернулася до нього з позовом про поділ іншого спільного майна, суд апеляційної інстанції зробивправильний висновок про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності.

Будь-яких доказів, які б підтверджували, що позивач про порушення свого права міг довідатись раніше, суду не надано, а ОСОБА_1 у цій справі не доведено, що спір між сторонами щодо поділу спільного майна виник ще до припинення фактичних шлюбних відносин.

Висновки апеляційного суду узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року в справі№ 914/3224/16, в постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року в справі № 234/3341/15-ц, від 06 березня 2024 року в справі № 750/254/22, від 17 грудня 2024 року в справі № 178/976/21, та не суперечать цим висновкам, на які заявниця посилається у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги загалом аналогічні доводам апеляційної скарги, яким апеляційним судом надана належна оцінка, та переважно спрямовані на переоцінку доказів Верховним Судом, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.

Власна інтерпретація учасником справи обставин справи та юридичного змісту норм права, яка не збігається з висновками суду, не є доказом помилковості висновків суду.

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Якименко О. І. просила здійснювати розгляд справи з викликом сторін.

За змістом частини першої статті 401 ЦПК України попереднійрозгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасниківсправи, а, отже, відсутні правові підстави для розгляду касаційної скарги в судовому засіданні з викликом сторін.

Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених ОСОБА_1 (заявником за касаційною скаргою) у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 389 400 401 402 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Якименко Ольги Ігорівни про розгляд справи з викликом сторін відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Якименко Ольги Ігорівнизалишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 листопада 2022 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Сумського апеляційного суду від 18 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

В. М. Ігнатенко

В. В. Сердюк